ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ Старший-солдат 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців

Монолог Олександри МАРТИНЕНКО, близької подруги Олександра ЧОРНОГО

Олександр ЧОРНИЙ народився в смт Гребінки, закінчив школу з відзнакою. Незадовго до початку повномасштабного вторгнення Сашко був дипломованим зварювальником КПІ, та маючи технічну освіту, втілив в життя свою мрію - став професійним IT-шником. Чорному було лише злегка за 30, коли почалась війна. 24.02.22, залишивши всі справи, відправився до 72-ї механізованої бригади Чорних Запорожців. Мама запитала:"Може ти не підеш? - Мамо, не кажи так, щоб я сердився! Я мушу!" Чорний був дуже відданим сином. Чорний був дуже вірним другом. Він був справжнім чоловіком, яких мало. Нацгвардієць у минулому. Мав голівудську посмішку, велетенське серце, мудрі очі та золоті руки. Особиста бібліотека налічувала сотні книжок різних жанрів. Завжди боровся за справедливість і ніколи не відступав від свого слова. Мав неймовірне почуття гумору і в той же час дуже скромним та тактовним.

Хто знав Чорного, той міг сказати: я знаю про нього все, і не знаю про нього нічого. Сашу неможливо було вивчити, неможливо осягнути. Він завжди вдосконалювався і постійно чомусь навчався. Людина, в якої була надглибока душа і відповіді на всі складні питання. Чорний не любив фотографуватись та публічності. Пробач, Чорний, але про Героїв мусять знати! Визволяючи Київщину від ворога, загинув. Посмертно був нагороджений орденом III ступеня "За мужність". Олександр перший з Гребінківської громади віддав своє життя за нас, за вільну Україну. Завжди жартував: "Я помру молодим та красивим!" Герої не вмирають!