ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ Солдата 2-го мінометного взводу, 2-ї мінометної батареї, 2-го єгерського батальйону військової частини А 4948
З великим болем і тяжким сумом повідомляємо, що наша громада втратила ще одного справжнього Героя — солдата 2-го мінометного взводу, 2-ї мінометної батареї, 2-го єгерського батальйону військової частини А 4948 — Ларіна Руслана Миколайовича. 22 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу селища Удачне Покровського району Донецької області, він мужньо загинув, віддавши своє життя за свободу і незалежність нашої України.
Руслан був людиною великої сили духу та незламної волі. Народився 3 серпня 1974 року в селі Андрієво-Іванівка на Одещині. Закінчив школу в Борисполі, після чого поїхав на заробітки до Росії, де пішов служити в армію. Це було в той час, коли Україна здобула незалежність і багато військових повернулися в Україну, до збройних сил вже незалежної і вільної держави. Руслан закінчив строкову службу в збройних силах вже незалежної держави.
Він завжди прагнув досягти більшого, самостійно прокладав свій шлях і часто говорив мамі: «Хочу заробити на все життя». Повернувшись в Україну, Руслан жив з мамою і продовжив навчання — вступив до Київського політехнічного інституту на радіотехнічний факультет. Однак його найбільша любов була до природи, тому він пізніше вступив до Боярського аграрного коледжу і захистив диплом по спеціальності еколог.
Коли мама захворіла, Руслан зробив важливий крок — вступив до медичної академії, де здобув професію лікаря. Ця освіта стала для нього не просто дипломом, а справжнім покликанням.
З перших днів повномасштабного вторгнення Руслан без вагань записався до територіальної оборони. В холод і в мороз, в дощ і сніг він на блок посту разом з товаришами захищав від ворога підступи до Гребінківської громади. Після розформування роти його призвали до Збройних сил України, де він пішов на фронт як медик, Брав участь у бойових діях на Курщині, на території ворожої держави. Служба була важкою. Але навіть коли в роті майже не залишилось бійців, він не зламався — пройшов навчання і став артилеристом-зенітником. Саме в цій ролі він і загинув, проявивши справжню мужність і відданість своїй країні.
Колись родина жила в Києві, але у 2010 році переїхала до Гребінок. Руслан мріяв посадити сад і жити в гармонії з природою. Для фермерського господарства самостійно посадив чотири гектари грушевих дерев — це було як символ надії на нове життя, на те, що земля і природа це його покликання . Мама переїхала з ним, підтримуючи його плани і мрії на світле майбутнє.
Залишилися мама і сестра, які тепер несуть важкий тягар втрати. Світла пам’ять про Руслана Ларіна назавжди залишиться в серцях усіх, хто знав його як відданого сина, брата, воїна і людину з великою душею.
Вічна пам’ять Герою, який віддав найдорожче — своє життя за нашу землю. Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях і в нашій пам’яті.
Щирі співчуття рідним 
